Проблема дитячого аутизму


Важко залишатися байдужим, спостерігаючи за тим, як дитина хвора на аутизм, намагається адаптуватися у швидкоплинному сучасному світі.

Соціальний педагог Ольга Авдієвич спеціальної "Школи Життя" для дітей з аутизмом та іншими захворюваннями розповіла про особливості дітей-аутистів та як необхідно працювати вчителям з такими дітьми.

"Школи Життя" для роботи дітей з аутизмом існує вже 20 років. Вона займається проблемами не лише дітей з аутизмом, але й з аутичними проявами, синдромом аутичного спектру і різними нозологіями, такими як розумова відсталість, синдром Дауна, ДЦП і т.п. У центрі працює 4 групи, у кожній з яких не більше 10 дітей. Діти розподілені за віком.

Батьки навчаються тут разом з дітьми, їм надаються рекомендації як краще себе поводити з такими дітьми.

Як можна визначити чи є дитина аутистом?

Чимало людей вважають, що діагноз аутизм проявляється в дуже ранньому віці або через певний період після народження дитини.. Це індивідуальна особливість, і у кожної дитини він може проявитися на різних етапах її розвитку. В когось це може бути півтора роки, а в когось три чи шість. Ознаки його можуть бути помітними не лише батькам. Як правило, саме вони часто не бачать цих проявів. В основному це помічають люди, які працюють у дитячих садках чи мають психологічну освіту. Такі діти менше ідуть на контакт, емоціонально бідні – не посміхаються, не заглядають в очі, не аукають.

Які причини виникнення цієї хвороби?

Наукових теорій щодо виникнення цієї хвороби на сьогодні немає. Єдине, про що говорять – це синдроми Каннера і Аспергерга. Останній був вивчений ще в 1943 році і названий таким дивним словом як «аутизм» – «сам в собі». Синдром Аспергергера – це діти з високофункціональним аутизмом. Ці діти можуть навчатися в загальноосвітніх школах на засадах інклюзивної освіти. З цими дітьми треба працювати, бо вони соціально можуть бути не готові. Для них важко вливатися в колектив. Є адаптори чи помічники вчителів на засадах інклюзивної освіти, які допомагають дітям адаптуватися, працюють з ними безпосередньо з їх батьками. Лише в такому трикутнику дитина може соціально та інтелектуально розвиватися.

Існує чимало випадків, коли діти стають аутистами через щеплення, якщо до складу вакцин входять важкі метали і формальдегіди, які дають збій в організмі, що призводить до порушень у системі травлення: не розчіплюються білки козеїну (молочні продукти) та глютену (продукти з борошна: пшениця, овес і т.п.). Тому дітям, у яких виявлено аутичний синдром, рекомендовано дотримуватися безглютенової та безказеїнової дієт.

Що можна порадити поради батькам і педагогам?

Батькам – не гаяти часу і при найменших проявах звертатися до лікарів. Якщо в класах є діти-аутисти, то на уроках обов’язково має бути присутній адаптор. Якщо його немає, то головне, щоб педагог розумів аутичну дитину, а саме, що вона хоче сказати – їй страшно, боляче, сумно, вона не розуміє завдання чи хоче вийти. Аутичні діти часто не можуть висловити своїх потреб, тому й починають себе погано вести на уроках. Перш за все педагогу треба застосовувати прийом від людини до людини, тобто говорити, розмовляти з дитиною. Тільки щоб це був не словесний водопад, а чіткі короткі інструкції. Коли дитина тільки прийшла в новий колектив, їй важко адаптуватися, і процес адаптації може проходити дуже довго. Проте у кожного він відбувається індивідуально. В однієї дитини він триває неділю, у когось – місяць, у декого – рік. А дехто взагалі не може адаптуватися, бо йому не підходять колектив або вчитель.

Такі діти як індикатори – вони відчувають відвертість. Якщо до них з хорошими намірами, то вони це одразу розуміють, але так само відчувають і брехню.

Найголовніше, що дитина повинна відчувати комфорт і гармонію всередині себе. Якщо вона довіряє середовищу, в якому перебуває, і вчителю, то вона буде працювати і розвиватися. Педагог має завоювати у дитини довіру, стати авторитетом для неї, а не бути диктатором. Якщо вчитель займе позицію директивну, на відстані, то аутична дитина це відчує і буде поводити себе неадекватно. А ступінь неадекватності у кожної дитини різний – може кричати, вставати, не виконувати завдання. Є випадки, коли такі діти набагато швидше виконують завдання на уроках, ніж інші звичайні думають над його розв’язанням. Чим займається аутист у цей час – він починає себе розважати, ліпити літачки, робити орігамі, тобто він сам себе займає. Звичайно, це не подобається вчителю, він намагається його заспокоїти, посадити на місце, але він ніяк не реагує і не розуміє чому йому кажуть сісти на місце. Адже необхідно було виконати завдання, і він це зробив. Тому таким дітям потрібно давати додаткові завдання.

І у цьому випадку «трикутник» – дитина, вчитель, батьки має завжди функціонувати. Педагог має відчувати дитину.

Доволі часто постає питання чи мають навчатися такі діти разом з іншими?

Наша ментальність є трохи грубою. Колись суспільству навіяли думку про те, що діти-інваліди – це загроза, їх висилали за міста і створювали для них інтернати закритого типу. Це передавалося людям генетично Якщо буде проводитися робота з батьками звичайних дітей, то цю проблему можна успішно вирішити. Тому що кожна людина має добру душу. Необхідно запрошувати батьків на уроки, показувати як діти взаємодіють між собою, давати їм можливість поспілкуватися з дітьми-аутистами. Коли батьки зрозуміють, що такі діти не є загрозою для їх кровної дитини, вони не підніматимуть питання, щоб такі діти  навчалися окремо.

Що має насторожити батьків у поведінці дитини двох-трьох років:

 - дитина не говорить,

 - не утримує погляд «очі в очі»

- не відгукується на ім'я, говорить про себе в другiй або третiй особі,

- ні словом, ні жестом не намагається привернути увагу мами.

- не проявляє ні почуттів, ні емоцій.

Довідково:

Термін «аутизм» (від грецького autos – сам) був введений психіатром Е. Блейлером і означає «відірваність асоціацій від даних досвіду, ігнорування дійсних відносин».

Аутизм як самостійне розлад вперше був описаний Л. Каннером в 1942 р., в 1943 р. подібні розлади у старших дітей описав Г. Аспергер, а в 1947 р. - С. С. Мнухін.

Ще в 2000 році вважалося, що поширеність аутизму становить від 5 до 26 випадків на 10 000 дитячого населення. У 2005 році вже на 250-300 новонароджених в середньому доводився один випадок аутизму: це частіше, ніж ізольовані глухота і сліпота разом узяті, синдром Дауна, цукровий діабет або онкологічні захворювання дитячого віку. За даними Всесвітньої організації аутизму, в 2008 році 1 випадок аутизму припадає на 150 дітей. За десять років кількість дітей з аутизмом зросла в 10 разів. Вважається, що тенденція до зростання збережеться і в майбутньому.

Ігри для аутичних дітей

Правила роботи з аутичними дітьми


1. Приймати дитину такою, якою вона є.

2. Виходити з інтересів дитини.

3. Дотримуватися визначеного режиму і ритму життя дитини.

4. Дотримуватися щоденних ритуалів (вони забезпечують безпеку цитини).

5. Навчитися уловлювати найменші вербальні і невербальні сигна­ли дитини, що свідчать про її дискомфорт.

6. Частіше бути присутнім у групі чи класі, де займається дитина.

7. Якнайчастіше розмовляти з дитиною.

8. Забезпечити комфортну обстановку для спілкування і навчан­ня.

9. Терпляче пояснювати дитині зміст її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти і т.п.).

10. Уникати перевтоми дитини.


Як грати з аутичними дітьми


Працюючи з аутичними дітьми, треба мати на увазі, що корекційна робота буде тривалою. Швидше за все, на перших етапах взаємодії аутич-на дитина відмовиться від контакту з вами зовсім, а тим більше не захо­че вступати в групову, а може бути, і в індивідуальну гру.

Тому, рекомендуючи ігри для роботи з аутичними дітьми, ми маємо на увазі, що проводити їх ви будете тільки виходячи з реальних можли­востей і необхідності.

Складаючи список ігор для корекційних занять з аутичною дити­ною, варто також пам'ятати, що грати вона з вами буде тільки в ті з них, що найбільшою мірою збіжаться з її інтересами. Тому, йдучи на занят­тя, ви повинні бути готові до гнучких змін своїх планів і мати в запасі кілька ігор, що можуть прийтися «до смаку» вашому учню.

Опис кожної гри починається з формулювання цілей її проведення. Сподіваємося, що це допоможе вам при доборі ігор і врахуванні інте­ресів конкретної дитини.

Найбільш складні для аутичних дітей ігри — це колективні ігри, що припускають їхнє включення у взаємодію з однолітками. Ці ігри ви бу­дете використовувати, зрозуміло, після проведення індивідуальної підготовчої роботи і, звичайно, при бажанні самої дитини.

Індивідуальні ігри, пропоновані вам у цій книзі, — результат більш ніж 20-літньої праці психолога дефектолога Г.Д.Черепанової (про неї ми писали вище).

Кожна з цих ігор може послужити початком корекційної роботи.

Деякі з опублікованих у цій книзі ігор (наприклад, «Покажи ніс») можуть бути використані як при індивідуальній, так і при груповій ро­боті.

                                                       

Рухливі ігри


«Рукавички». Включення аутичних дітей у групову роботу.

Для гри потрібні вирізані з паперу рукавички, кількість пар дорів­нює кількості пар учасників гри. Ведучий розкидає рукавички з одна­ковим орнаментом, але не розфарбовані, по приміщенню. Діти розбрі­даються по залу. Відшукують свою «пару», відходять у куточок і за до­помогою трьох олівців різного кольору намагаються якнайшвидше роз­фарбувати зовсім однакові рукавички.

Діти відразу бачать і розуміють доцільність своїх дій (шукають пари). Педагог спостерігає, як організовують спільну роботу пари, як поділяють олівці, як при цьому домовляються. Проводити гру реко­мендується в два етапи. На першому етапі діти тільки шукають парну рукавичку. Програвши подібним чином кілька разів, можна переходи­ти до другого етапу: знайшовши пари, учасники гри розфарбовують парні рукавички.


«Друзки на ріці». Створити спокійну, довірчу атмосферу.

Учасники встають у два довгих ряди, один напроти іншого. Відстань між рядами повинна бути більше витягнутої руки. Це всі разом — Вода однієї ріки.

По ріці зараз попливуть Друзки. Перша дитина, перша Друзка, по­чинає рух. Вона сама вирішить, як буде рухатися. Наприклад, заплюще очі і попливе прямо. А Вода плавно допоможе руками Друзці знайти дорогу. Можливо, Друзка попливе не прямо, а буде крутитися. Вода по­винна і цій Друзці допомогти знайти дорогу. Може бути, Друзка, зали­шивши очі відкритими, буде рухатися хаотично чи колами. Вода повинна і їй допомогти. Коли Друзка проходить до кінця Ріки, вона стає  поруч з останньою дитиною і чекає, поки не припливе наступна, котра  встає навпроти першої. Тим самим вони складають Ріку і поступово подовжують її. Так, неспішно, Ріка буде блукати по класі, поки всі діти не пропливуть по Ріці, зображуючи Друзки.                                            

Діти самі можуть вирішити, як вони в якості «Друзок» будуть «ру­хатися по Воді»: повільно чи швидко. Діти, що будуть Водою, повинні потренуватися припиняти і направляти найрізноманітніші Друзки. Аутичній дитині не обов'язково бути в ролі Друзки.


«Полювання на тигрів.» Навчити дітей планувати свої дії в часі.

Група учасників встає в коло. Той, що водить, виходить за коло, стає спиною до групи і починає голосно рахувати до 10. У цей час учасники передають один одному маленького іграшкового тигра. Після закінчен­ня рахунка той, у кого знаходиться тигр, витягаючи руки вперед, закри­ває тигра долоньками. Інші учасники роблять те ж саме. Задача того, що водить — знайти тигра.

Як правило, аутичним дітям важко відразу включитися в гру, тому спочатку необхідно дати їм можливість поспостерігати за ходом гри зі сторони.


«Покажи ніс». Допомогти дітям відчути й усвідомити своє тіло.

Раз, два, три, чотири, п'ять,

Починаємо ми грати.                                                                     

Ви дивіться, не позіхайте                                                             

І за мною усі повторюйте,

Що я вам зараз скажу                                                                  

І при цьому покажу.

Вихователь, називаючи частини свого тіла, показує їх на собі, кладе на них руку. Діти повторюють за ним рухи, показуючи на названі час­тини тіла.

Потім вихователь починає «плутати» дітей: називати одну частину тіла, а показувати іншу. Діти повинні помітити це і не повторити невірні рухи.


«Хто я?». Розвиток уявлень і уяви дитини.

Зміст. Дорослий по черзі надягає на себе атрибути представників різних професій (лікар, артист, диригент, дресирувальник, міліціонер і т.д.). Дитина повинна відгадати, хто це був.


«Придумки». Навчити дітей розпізнавати різні емоції.

Дорослий просить дитину придумати невелику розповідь, орієнту­ючись на картинки. Він говорить: «Я почну придумувати історію, а ти продовжиш її. До цієї історії в нас уже намальовані картинки. Наприк­лад, Таня вийшла в двір гуляти. Вона взяла м'яч. Настрій у неї був от такий (педагог показує на картку № 1...). Як ти думаєш, що відбулося?» «Потім Таня...» (педагог показує картку № 2...)


«Покажи по-різному». Навчити дітей розпізнавати і показувати різні відчуття і дії, ознайомити їх зі словами-антонімами.

І етап гри. Дорослий говорить:

— От я заходжу у ворота високі (і супроводжує свої слова показом), а от я заходжу у ворота... (дорослий пригинається). Які? (Дитина по­винна назвати антонім до слова «високі».)

— Я несу легкий пакет (показує), а тепер я несу (показує)... Який пакет?

----  Я переходжу широку ріку (показує), а от я перестрибую через стрибнути більш

мок (показує)... Який?

— Я йду повільно, а от я йду... Як?

— Я гуляю, мені спекотно. Але от подув вітер, і мені...

— Я дивлюся сумну виставу. А тепер дивлюся...

ІІ етап гри. Усі дії виконує дитина, а дорослий коментує чи встанови правила гри, наприклад: «Якщо я скажу, що ворота високі, то ти йдеш, як звичайно, а якщо я скажу, що ворота низькі, то ти пригинаєш­ся тощо.


«Сонячний зайчик». Розвиток уваги й уміння орієнтуватися в про­сторі.

«До нас у гості прийшов Сонячний зайчик. Знайди, де він знахо­диться. (Педагог включає ліхтарик і світить ним на стінку.) А тепер зай­чик буде рухатися. Запам'ятай, як він рухався, і намалюй його шлях». Дитина стежить поглядом за рухом світлової плями, а потім замальо­вує траєкторію шляху зайчика на папері.

Замість ліхтарика можна використовувати лазерну вказівку, а в со­нячний день — дзеркальце.


Ігри за партами

Оскільки аутичні діти болісно сприймають зміну обстановки, то всі індивідуальні ігри, що зазначені вище, рекомендується проводити за партами. Крім того, для аутичних дітей (за умови, що з ними уже вста­новлений контакт) будуть корисні дихальні і релаксаційні вправи.