Підтримка дитини у різному віці – різна, оскільки реакція на стрес теж різна.
Дитяча психіка дуже вразлива. Малюки дуже чутливі та вразливі. На найтоншому рівні вони відчувають найменші зміни у поведінці своїх батьків. Навіть якщо ви вдаєте, що все добре, вони сприймають і переймають вашу тривожність. Як правильно пояснити дитині, що зараз війна, що звуки сирен – це знак йти до укриття, щоб сховатися від вибухів, а головне – як їх заспокоїти?
Перше і найголовніше – не приховуйте правди. Не треба вигадувати свої варіанти подій, казкові та вигадані історії. Будьте відвертими, а головне – запевніть дітей у тому, що ви зробите все, щоб надатиїм безпеку!
Як діти різного віку реагують на стрес.
Діти 0-3 років: відчувають дратівливість, плачуть, можуть бути набридливими чи агресивними. Бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Насамперед, потрібно забезпечити присутність батьків та їх тактильний контакт.
Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, в іграх можуть відображати аспекти ситуації. Заглиблюватися в себе та не спілкуватися з іншими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам потрібно заспокоїти дитину, що вони в безпеці.
Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, у яких дитина бачить себе «рятівником», зацикленість на подробицях події. Дитина боїться смерті, втрати звичного способу життя. Вона добре розуміє загрозу, може відчувати страх і думає про майбутнє. Батькам слід обговорювати з дитиною події та переживання, надати їй безпеку та забезпечити звичний спосіб життя.
Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію. Можуть вести себе агресивно та не приймати правила. Вони можуть боятися померти, втратити близьких чисвій звичайний спосіб життя. У цьому віці вони розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний досвід спричиняє тривожність. Батькам можна відкрито говорити про тривоги, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.
Як розмовляти з дітьми про війну і поводитися в цейважкий час.
Важливо не применшувати та не ігнорувати їхні почуття та побоювання, запевняючи, що всі ці емоції природні у подібних ситуаціях. Якщо вони ставлять питання у стилі:«Ми всі помремо?», запевніть їх, що цього не станеться, але також спробуйте з’ясувати, де вони про це почули і чому повірили. Якщо ви зможете зрозуміти де корінь тривожності, ви, швидше за все, зможете його заспокоїти.
Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному мужністю та добротою.
Знайдіть позитивні історії, наприклад, про волонтерів, захисників чи людей, які допомагають з-за кордону.
Якщо дитина буде зацікавлена і для неї це буде безпечно, ви також можете приєднатися до якогось виду волонтерства. Відчуття того, що ви робите щось корисне, навіть маленьке, часто може принести велику втіху.
Коли ви закінчуєте розмову, важливо переконатися, що ви не залишаєте дитину у стані стресу. Спробуйте оцінити рівень його занепокоєння, спостерігаючи за язиком тіла, зважаючи на тон голосу та ритм дихання. Нагадайте дитині, що ви дбаєте про неї і готові вислухати та підтримати будь-якої миті.
У міру того, як війна розгортається навколо, ви повинні продовжувати перевіряти свою дитину, щоб дізнатися, як у неї справи. Як він почувається? Чи є у нього якісь нові питання чи речі, про які він хотів би поговорити з вами? Якщо дитина здається занепокоєною або стривоженою подією, слідкуйте за будь-якими змінами в її поведінці або самопочутті.
Пам’ятайте про те, наскільки ваші діти схильні до впливу новин, коли вони сповнені тривожних заголовків і збуджуючих зображень. Тому намагайтеся обмежувати кількість негативної інформації, яку діти отримують. Також подумайте про те, як ви говорите про війну з іншими дорослими, якщо ваші діти можуть це почути.
– Намагайтеся максимально показувати спокій.
– Пояснюйте кожен крок та ваші плани. Якщо ви прямуєте в бомбосховище або евакуюєтеся з міста, поясніть дитині, що вдома небезпечно і що вам необхідно взяти найнеобхідніше.
– Особливо приділіть увагу тому, щоб розповісти, що саме ви робите все для їхньої безпеки. Дитина повинна розуміти, що вона повністю під вашим захистом. Також варто пояснити дітям, як зараз важливо, щоб вони робили все, що просять батьки, без суперечок та сперечань.
– Відволікайте дитину іграми, жартами, розмальовками, уроками, танцями тощо. Говоріть про побутові речі, звичні для вашого минулого життя. Читайте вголос.
– Практикуйте разом з дітьми дихальні техніки, які я дала вам вище, у стресових ситуаціях і за панічних атак: вдих – затримка дихання – видих – затримка дихання.
– Намагайтеся якнайбільше обіймати дитину, зайвий раз тримати за руку, гладити по голові і цілувати. Це заспокоює навіть дорослих.
Нині наші життя зруйновані. І від цього дуже боляче. Кажуть, війни – це природна частина процесу життя, це природний відбір. Але як визнати це у собі? Коли ти вже не центр всього життя, а маленька частка, у якої вже немає її індивідуальність. Смерть надто близько. А іноді можна і не померти, але позбутися життя все одно. Ми, всі ті, хто постраждав, не будемо колишніми. ЦЕЙ БІЛЬ НЕМОЖЛИВО ВИНЕСТИ. Тому що відчуваєш нестерпну ступінь невизначеності за майбутнє. НЕ БАЧИШ ВИХОДУ. І ти – крихта. І все, що ти знав, не працює. Зараз це життя нестерпне, але це може бути навіть набагато більше і є життя, що несхоже на те життя, до якого ми звикли. Іноді життя не таке, як ми хочемо. І поки ми ще зараз не померли, в руках кожного з нас є влада, сила, обов’язок і сміливість зробити так, щоб коли-небудь життя було тільки – народження, дитинство, радість, втіхи, безпека, природа, цікавість, пізнання та любов.
Пам’ятайте: Ви є Богами для ваших дітей. Якщо не ви, тоді ніхто не зможе їм допомогти, а віра в справедливість буде назавжди втрачена, а з нею і віра в майбутнє, віра в людей, віра в себе.
Зробимо наших дітей сильнішими! А разом з ними і для них, МИ теж станемо сильнішими за духом і тілом! Ми вже ніколи не будемо колишніми, і ми обов’язково поборемо ЗЛО.
Після сильної бурі завжди виходить сонце.